8 квітня о 16.00 у ресторані «Водограй» в Косові відбулася презентація фільму про велосипедну етнографічну експедицію з Ужгорода до Луганська музикантів етно-гурту «Фолькнери» в рамках культурного проекту «Двоколісні хроніки-2: Країна скарбів» 2011 р. Після перегляду фільму «Фолькнери» зіграли для косівчан невеличкий концерт. Ініціювали та організували відповідний захід активісти громадського руху «Велокосів» на чолі з Ростиславом Мартинюком.

Як розповідають учасники гурту: «назва колективу походить зовсім не від фольк-музики, як одразу можна подумати. Якось під час однієї з перших велоекспедицій по Кавказу засновнику гурту, Володимиру Муляру, наснився американський письменник Вільям Фолкнер. Він і сказав, щоб вони «не придумували велосипед», а назвали гурт в його честь. За це, не відходячи від сну, сер Вільям дещо напророкував, а наобіцяв – ще більше і ще неймовірніше. Найдивніше, що деякі пророцтва вже почали збуватися». Детальніше про «Фолькнерів», ровери та містику читаємо в нашому інтерв’ю з із Володимиром Муляром.

Досить цікава історія із назвою вашого гурту – які з пророцтв вже встигли збутися?

Пам’ятаю з того містичного сну такий епізод. Я стою на сцені і тримаю в руках якусь металеву статуетку. Розумію, що це якась нагорода, ще й оплески із залу звучать… У грудні 2011-го нам таки довелося побувати в подібній ситуації: Фолькнери отримали головний приз – статуетку Святого Миколая – на міжнародному фестивалі-конкурсі Mikolajki Folkowe (Люблін, Польща). Тоді я навіть подумав: ось воно, здійснення пророцтва сера Вільяма! Але тепер сумніваюся, адже чітко пам’ятаю – у сні статуетка була металевою, блискучою, а у Польщі ж ми отримали дерев’яну, з липи (та ще й ім’я майстра – Адам Ліпа). Впевнений в одному: це лише часткове здійснення пророцтва, а металева статуетка (може і не одна) у Фолькнерів ще попереду.

Ви перемогли на престижному фестивалі в Польщі – розкажіть про це детальніше!

Фестиваль “Mikolajki Folkowe” – один з найстаріших у Європі фестивалів фолк-музики. Конкурс, як на мене, був досить серйозний, було багато цікавих, сильних (і я переконаний, сильніших за нас) команд з різних країн. Перемога була для нас абсолютною несподіванкою. Звісно, десь глибоко в душі кожен з нас мріяв про якесь там третє місце… Але щоб отак – перше місце та ще й приз глядацьких симпатій – цього ми просто не сподівалися! Під час вручення нагород стояли на сцені разом з усіма учасниками конкурсу (результати ще нікому не були відомі) і ведучому довелося два рази повторити: “перше місце – гурт Фолькнери, Україна”… всі дивляться на нас, плескають, і лиш тоді до нас дійшло і ми зрозуміли що можна стрибати від щастя.

Як до Вас прийшла ідея мандрувати по Україні на велосипедах? Напевно, – це важка та небезпечна справа, адже велосипедисти так часто потрапляють в ДТП…

Мандри – це наша велика пристрасть вже давно. Особисто я ще в дитинстві знав, що коли виросту, буду якщо не мореплавцем, то просто мандрівником. Ідея велосипедних мандрів виникла не раптово. Все починалося з невеличких подорожей на кілька десятків кілометрів, згодом перейшло на сотні і за межі України. З моєю дружиною Яриною першу велику подорож ми здійснили у 2009 році з Криму до Абхазії. Тоді і вирішили об’єднати два наші захоплення – музику та велоподорожі – у цілий культурний проект, який назвали “Двоколісні хроніки”. І вже наступного 2010-го здійснили першу експедицію проекту з України до Туреччини через Румунію та Болгарію, в ході якої ми збирали народні пісні трьох країн та презентували українську народну пісню на вулицях багатьох міст. У 2011-му наш проект “Двоколісні хроніки-2: Країна скарбів” ми присвятили виключно Україні. Проїхали на велосипедах вже утрьох від Ужгорода до Луганська, так само збираючи давні пісні для свого репертуару.

Щодо небезпеки та “важкості” – це питання філософське і у кожної людини відповідь на нього буде своя. Наша позиція така: все стається так, як має статися і небезпека може нас торкнутися навіть у власному дворі. Наведу лише один найяскравіший приклад. Американська мандрівниця і письменниця Барбара Севідж здійснила навколосвітню подорож на велосипеді, але загинула від нещасного випадку у себе вдома. Тож ми подорожуємо сміливо, бо віримо: Бог оберігає нас незалежно від того де ми знаходимось, у дорозі чи вдома.

Що із мандрів запам’яталося найбільше?

Кожна подорож дарує нам незабутні враження. Але Туреччина 2010 року для нас була наче політ у космос, відкриття нового світу. До того їздили по Україні або недалеко за кордон, по сусідах. А турки – це зовсім інший світ! Ми мали змогу зануритись у їхню культуру, звичаї, багато спілкувалися з простими людьми, деякі з яких можливо ніколи і не бачили живих європейців. Проїжджали глибинкою, селами, свідомо віддаляючись від великих автошляхів. Переконалися, що це дуже приязний і щирий народ. Для них гість – найдорожча людина. Доказом цього може бути і те, що в Туреччині із трьох країн, через які їхали, ми зібрали найбільше пісень, незважаючи на те, що мовний бар’єр був найбільшим.

Де окрім України Вам вже пощастило помандрувати?

На велосипедах були вже в Польщі, Росії, Абхазії (де-юре територія Грузії), Румунії, Болгарії та Туреччині.

Напевно, окрім задоволення від подорожей на це потрібні чималі кошти? Як ви заробляєте собі на життя?

Ми, як і всі нормальні люди, майже цілий рік в очікуванні наступної подорожі працюємо на своїх роботах, збираємо кошти і мріємо про той благословенний час, коли можна буде сісти на ровери і забувши про все майнути за горизонт. Часто у подорожах під час виступів ми кладемо “капелюха” для пожертв на розвиток проекту. Інколи зустрічні люди нам пропонують пообідати або й переночувати у них.

Проте є в Україні люди, котрі нас розуміють та підтримують, надають спорядження, велосипеди на час подорожі. Це Владислав Кириченко (мистецька агенція “Наш формат”), Руслана Ковальчук (Асоціація благодійників України), Сергій Підмогильний (магазин “Gorgany.com”), Олексій Кушка (прокат велосипедів Veliki.kiev.ua), а також страхова компанія “Форміка”. Усім їм ми щиро дякуємо за підтримку нашого проекту.

Які враження у вас залишились від Косова та Косівського району? Як ви взагалі до нас потрапили? Це було заплановано чи спонтанно?

Прекрасний косівський край, у який ми закохані ще від першого візиту сюди років 8 тому, напевно найбільше з усіх регіонів збагатив нас піснями та зустрічами з цікавими людьми. Сюди ми їхали знаючи що нас чекають. Перед подорожжю нам пощастило зав’язати добре знайомство з Ростиславом Мартинюком з організації “ВелоКосів”, який багато допоміг нам у пошуку співочих людей Косівщини.

8-го квітня цього року ми були раді приїхати сюди знову вже з результатом нашої подорожі – фільмом “Двоколісні хроніки-2: Країна скарбів”. Люди прийняли нас надзвичайно тепло, було багато приємних відгуків. Такі зустрічі, коли ми бачимо що наша діяльність викликає інтерес та цікавість – це для нас найдорожче. Звісно, хотілося би бачити на зустрічах більше молодих людей, наших ровесників, адже нам дуже важливо щоб проблема, яку ми порушили у даному проекті – збереження давнього пісенного фольклору – була зрозумілою і почутою саме молодими людьми, від яких і залежатиме стан цього питання у подальші роки.

Ви були активними учасниками протестів проти побудови малих ГЕС в Карпатах – що для Вас означають ці гори?

Карпати для нас, як і для кожного українця – це все. Символ нашої землі, символ життя, символ глибокої культури, символ величі. Але нажаль є ще люди, для котрих через їхню духовну ницість усі ці цінності втратилися та замінилися жадобою матеріальної наживи. Ці люди хочуть закувати наші Карпати у сотні кілометрів іржавих труб, знищити наші ріки, видаючи свої наміри за начебто благородну справу на благо людей. “Велич Карпат – це моя гордість і краса!” – так співав Назарій Яремчук. Тепер скажіть: чи прийде Вам на згадку ця пісня, коли замість первозданної карпатської природи Ви споглядатимете електростанції з трубами замість річок?

Скажіть кілька слів про ваш майбутній альбом який повинен вийти цього року. Чи будете там використовувати записані в нас гуцульські мотиви?

Зараз ми активно працюємо над альбомом і готуємо справжню “вибухову суміш” для наших слухачів. Звісно, почуєте Ви там і коломийки і ладканки – як же без них? Крім цього буде багато пісень зі всієї України, зібраних в експедиції та наші старі пісні. Всі пісні звучатимуть у нашій власній інтерпретації, у якій ми намагаємось відтворити давню українську (і не лише) пісню в обрамленні нового оригінального аранжування, використовуючи елементи сучасних музичних стилів та музики інших народів.

Яка на вашу думку перспектива україномовної музики в Україні? Вона відімре, буде жевріти як зараз чи розквітне в майбутньому?

Я переконаний в перемозі українського духу нашого народу, а значить і українська музика житиме. Інакше і бути не може.

Які у вас плани на майбутнє після презентації фільму?

Презентаційний тур по Україні триватиме з перервами аж до кінця червня, ми плануємо показати фільм в багатьох містах: Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Хмельницькому, Тернополі, Львові, Ужгороді та в інших менших містах.

Також хочемо на початку літа здійснити невелику, порівняно з нашими попередніми, етнографічну експедицію по Поліссю, як завжди велосипедами. А десь на серпень-вересень плануємо чергову велику експедицію. Скоріше за все цього разу поїдемо до польських та словацьких гуралів.

Тарас ПАСИМОК для газети “КП”