Косів, Косів — місто мрій та надій
І коли приїзджаю відчуваю – ти мій
Косів, Косів — місто мрій і сподівання
Відчуваю, що наша зустріч не остання

Рідне місто! Прийми рушник, я вишив тобі пісню!
Знаю сьомий рік пішов, тут вибачатись пізно!
Та скільки б горизонтів не розвідав би, Без тебе мені тісно.
Соррі втік, буває різно.

Звісно! Хліб, що на дорогу взяв, вже спліснів.
Дзеркальні стіни вкриті небом.
Так, твій пейзаж в моїх ескізах теж не дійсний.
Зате у снах ти і я. Наші спогади — безцінне тісто!

Досипати муки, замружим очі.
Чуєш гук? З-підгірря звуки.
Дух водограю щоліта компенсує працьовитого народу муки.
Гори простягнули руки тут нам до хмар сердець відчути стукіт!
Де мов птахи! Так звично споглядати понад червоно шиферні дахи.

Де вкотрий вечір протирати на площі незалежній лавками штани.
Під гітару літри пива, мов незалежні ми!
Кому закинути зраненька поплавки,
Кому на стадіоні з вітром по газоні, чи збоку вболівати за голи.
Кому на Пласт, лісами через гірські хребти.

Мандрівка — вперше пройдені стежки.
Край описаний віршами — наші списані листи.
Гуцульщина мистецтво з нами!
Тут закохані в культуру ми!
І хоч асфальт дощами наповняє ями, в зливу місто промиває наші рани!
Хай сум стече на радість! Бо тими вже не станем.
Лишень на місці залишились стіни, між якими виростали ми роками.

Нове покоління! А нас до сих пір так манить!
Розбіглись, розлетілись наче зірване намисто,
Але світ ніяк нас не обманить.
Рахуєм дні, рахуєм ночі до повторного приїзду.
Що єднає? Гей! Нас єднає наше місто!

Косів, Косів — місто мрій та надій
І коли приїзджаю відчуваю – ти мій
Косів, Косів — місто мрій і сподівання
Відчуваю, що наша зустріч не остання

Славік СОЛТИС і Тарас Пасимок