Можливо то все від лукавого,
й ще рано казати амінь,
Розпач в ці дні, – синонім осені
зникнути – хочеться змін

можливо нема вітамінів в крові
чи може пройшли ми рубіж
сезонні загострення зламали голову
пхають між звивини ніж

ця зима близько, не за горами
ще трохи і рипнуть сліди
чи будуть їх лінії разом із нами
чи краще ведуть в нікуди…

Тихо, розбити б голову об стіну
Наші почуття вже більше схожі на війну
Та ну, ми в цій мутній воді потонемо
Ще трохи падаєм і досягнемо вже дна

Чому в нас у людей усе так складно?
Все більше агресії, все менше правди
Й ці зради звісно до добра не доведуть
Ще сотні раз впадеш, ось у чому суть

І ці гнилі думки, що лізуть в скроні
Бісяться, скачуть, тримають у полоні
Де є любов? На сході чи на заході?
Та злий бог Амур стріли розгубив

Ці спогади, не побажав би навіть ворогу
Кожної ночі тією ж дорогою
Знову і знову, мов кадри з фільму
Боже, скажи коли я буду вільний?

Дивимось один на одного і не бачимо
Аватари, статуси – у кого кращі?
Сотні нових друзів? Але вони чужі
Гаємо час у віртуальній мережі

Смс у чаті кохання не врятують

Почуття у серці зазнають тортур
Життя, як загадка – ми всі в неї граємо
Що ж буде далі? – завтра новий тур

Сіра осінь висить на носі, а я досі,

Мрію, що от-от зустрінемся на розі.

Шукати щастя, чи сидіти на порозі?

Серця розбиті, знову вбиті ми в дорозі!

Вечірні п’янки, розбиті склянки – ріжуть спогади,

Примушують вилазити із рамки.

Образ твій, на рівні з красою вишиванки!

Хворий серцем і без тебе все до лямки.

Сліпим на дотик, обома руками,

Хотів літати простір твій, а впав як камінь.

З карнизу вниз або просто 220 в ванні,

Мила запали ліхтар – пливу в тумані.

Тарас Пасимок (AS_TAR) та Славік Солтис (ФЕНОМЕН)